Іван Товстою, відомий дослідник історії російської еміграції, готує до видання тритомник, який багато в чому переверне наші уявлення про цей феномен. Принаймні, сюжет про Нобелівську премію Бориса Пастернака предстає в його розповіді "МН" в новому, несподіваному світлі.
- До цих пір історія видання "Доктора Жіваго" розповідалася з боку самого Бориса Леонідовича, після його кончини друзями і доброзичливцями, а в нові часи старшим сином поета Євгенієм Борисовичем і тими, хто досліджував взаємини Пастернаку і радянської влади. І єдине, що ніколи не обговорювалося, це найдіяльніша частина історії: хто фінансував видання романа по-російськи. Адже Нобелівська премія присуджена за видання на рідній мові романа, як і повинно бути по її статуту. Перший видавець італієць Фельтрінеллі стверджував, що у відсутність видання на мові оригіналу та мова, на якій твір надрукований вперше, стає оригінальною мовою видання.
І юристи по авторському праву з цим згодні. Проте для Нобелівського комітету ця логіка не працює. І в 58-му, коли роман був висунутий на премію, один з "видвігателей", Альбер Камю (лауреат 57-го року), отримав наступну відповідь: комітет хоче присудити премію, але немає російського видання.
.
- Чому було його не випустити? Було ж зрозуміло, що в Москві книгу не надрукують.
Як ЦРУ видавало роман Доктор Жіваго →